Село Павлівку засновано у 1821 році. Після встановлення кріпосного права кріпосні селяни кинулися на південний захід, у землі Буджака. Селитися на південь, поблизу Аккермана було небезпечно: тут володарювали турки, вони хапали людей і продавали в рабство. Після Бухарестського миру (травень 1812 р.) стало можливим і безпечним поселення на землях Бессарабії. Тому історія розвитку села нерозривно пов’язане з історією самої Бессарабії, яка в 1812 році за Бухарестською угодою увійшла до складу Росії.
На початку 19 століття у Буджацькому степу на березі широкої повноводної річки Когильник виникло невелике поселення, складене з декількох сімей.
Але дуже швидко воно збільшилося, не з своєї доброї волі, а під тиском влади заселялися Буджацькі степи людьми з гарними прізвищами такими, як Павлови, Горяйнови, Афанасьєви, Леонідови, Колосови, Колеснікови та інші. Пізніше було встановлено, що це були переселенці із середньої полоси Росії, Курської губернії Обоянського уїзду, села Горяєво.
В 1921 році це поселення офіційно отримало статус села з гарною назвою — Павлівка, по прізвищам перших переселенців.
У 1827 році було засновано церква, котра спочатку мала назву Миколаївський молебний будинок. Саме в ній почалося навчання та освіта в селі. Через декілька років на найвищому місці побудували кам’яну церкву.
Станом на 1886 рік у селі Татарбунарської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії мешкало 637 осіб, існували православна церква, 2 лавки та 3 винних погреба.
Румунія окупувала наш край, насильницько пригнічувала місцевих мешканців, виконувала колоніальну політику. За час її господарства економіка краю погіршилася, населення було приречено на убоге життя. В червні 1941 року радянські війська визволили Бессарабію від румунського ярма, школа стала російською, життя повністю нормалізувалося. Почали відроджуватись промислові підприємства, люди отримували земельні ділянки, сади, худобу.
У червні 1940 року в селі організовано колгосп «Пархоменко», а весною 1941 року ще два колгоспи: «28 червня» та «Шлях Ілліча». У 1948 році колгоспи об’єдналися в єдиний колгосп «Шлях Ілліча».
22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, мешканці села Павлівка піднялися на боротьбу проти фашизму. Більш ніж трьохсот мешканців нашого села пішли на фронт. 126 наших односельців загинуло смертю хоробрих. 153 вояків нагороджено орденами та медалями.
Павлівська сільська рада, відділ культури, бібліотека розташовувалися на приватній квартирі в маленькій кімнаті, далі у школі. Лише у 1969 році сільську раду було переведено в Будинок культури.
У 1944 році в селі Павлівка Новоіванівського району Ізмаїльської області було створено сільську раду. Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР у 1954 році Ізмаїльська область була ліквідована та Павлівська сільська рада стала належати Новоіванівському району Одеської області.
У 1962 році 30 грудня відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР Новоіванівський район був ліквідований та територіально став належати Тарутинському району Одеської області.
Відповідно до Указу Президії Верховної ради УССР від 08.12.1966 року Арцизький район відновив свою діяльність і Павлівська сільська рада територіально стала належати Арцизькому району Одеської області.
